«На молекули розщепить, і все»: чому Україна наразі не може протистояти російським КАБам?
З початком повномасштабної війни Росії проти України обидві сторони випробували чимало способів і засобів схилити шальки терезів на свій бік. Останні кілька місяців серйозною проблемою як для ЗСУ, так і для прикордонних територій України загалом, стало масштабне використання Росією модернізованих авіабомб. Журналісти Радіо Свобода (проєкт «Донбас Реалії») розбирались: як вони впливають на перебіг бойових дій, чим небезпечні і чому тепер летять далі.
Російські авіабомби замість артилерії
У прифронтових селах на Авдіївському напрямку, куди регулярно прилітають російські ФАБи та КАБи, важко знайти хоча б одну вцілілу будівлю. Чим ближче до лінії фронту, тим гірша ситуація. Російська армія використовує бомби фактично як артилерію, закидаючи ними поля та посадки.
«Якщо взяти сьогоднішній ранок, то з п’ятої години було, щонайменше вже шість пусків КАБів у смузі дії нашої бригади. Тобто, про що це каже, що супротивник дуже інтенсивно використовує керовані авіабомби різної ваги і різних способів запуску. Це не десять, п’ять пусків КАБів – це мінімум 20 керованих авіабомб. Тому що один літак несе не одну керовану авіабомбу, а набагато більше. Ну і практика застосування КАБів була ще на Запорізькому напрямку, коли ми стояли в Оріховому, в Роботиному. Там вони теж дуже масово використовували КАБи. Але на Авдіївському напрямку ще більше», – розповідає Олексій, військовослужбовець 47-ї окремої механізованої бригади.
«Вони постійно посилюють свій тиск, особливо, коли зустрічають опір. Тактика дуже проста – вони штурмують взводами, втрачають пару взводів, після чого вони виявляють наші основні вогневі засоби і туди спрямовують не артилерію і міномети, а керовані авіабомби. Зараз вони не цураються: і по полю, і по простих позиціях хлопців застосовують. Тобто там окоп на 3-4 людини і туди може спокійно впасти авіабомба», – додає боєць.
«Просто розносять всі місця, де ми ховаємось. Ландшафт змінюється щогодини з появою тих КАБів. Вони знищують всі окопи, там де ми сиділи, кидають і по піхоті, дуже часто використовують, не рахують скільки саме. Іноді по 3-4 авіабомби за 5 хвилин падають. Різного калібру. Від 500 до 1500 кілограмів», – розповідає піхотинець з позивним «Фріц».
«Що таке керована авіабомба? Якщо вона падає навіть на дистанції 100-200 метрів – це мінімум контузії, якщо людина була в укритті, якщо звісно не було прямого потрапляння. Тому це дуже-дуже серйозна зброя супротивника, яка нам серйозно дошкуляє. Я думаю, якщо б не масове застосування КАБів противником в Авдіївці – місто не було б втрачене. Там кількість авіабомб на той час просто зашкалювала, вони десь напевно накопичували ці авіабомби а потім, як почали застосовувати. Коли ми стояли на Авдіївському коксохімі, то вони постійно били КАБами по цих бетонних укріпленнях. Десятки авіабомб падали кожного дня. Тільки через те, що це була доволі міцна конструкція – все це якось можна було переносити. Там були бункери і тому подібне», – пояснює Олексій.
Через масові обстріли авіабомбами утримувати позиції ЗСУ в полях дуже складно. Все, що можна протиставити авіаударам – це тільки вчасно сховатись, кажуть військові.
«Хвилина, півтори, дві, щоб знайти собі укриття. Але від нього сховатись в якомусь підвалі неможливо. На молекули, на атоми расщепить і все. Вибухова хвиля може хіба зруйнувати, контузія може бути. Він не несе осколки, більше руйнівну силу має в собі. Чути свист на підльоті і потім вже чуєш, де він падає. Коли стоїш в сільській місцевості – можна десь заховатись, зробити собі нормальний окоп, бліндаж. На відкритій місцевості теж можна, але важче. Тобто в забудівлі якесь укриття вже майже готове, а в полях треба з нуля будувати. І плюс треба ще думати за життя, не наражати себе і побратимів на небезпеку», – описує ситуацію на полі бою «Фріц».
«Небо над фронтом насичене авіаційними безпілотними літальними апаратами, які виявляють наші вогневі позиції. Супротивник усвідомлений станом справ – де які війська перебувають, і тому досить ефективно використовує ці авіабомби. Єдине, що нас рятує на даний момент, – це те, що вони не досить точні», – підсумовує Олексій.
Куди саме полетять КАБи – передбачити неможливо. Вдається обчислити лише приблизний напрямок.
«Взагалі, якщо говорити про зону відповідальності 47-ї окремої механізованої бригади – то це може бути до 120 авіабомб лише за добу», – розповідає військовослужбовиця ЗСУ Анастасія.
Як Росія вдосконалила КАБи та ФАБи
На початку повномасштабної війни російська авіація активно використовувала бомби, в основному завдаючи ударів по великих містах – Харкову, Чернігову, Херсону. Проте успішна робота української ППО та розрахунків ПЗРК досить швидко змусила війська РФ відмовитись від масового застосування бомбардувальників. Але цього року ситуація кардинально змінилася. За даними ВВС, за чотири місяці тільки на фронті Росія скинула більше трьох з половиною тисяч авіабомб. Це у 16 разів більше, ніж за весь 2023 рік.
«Те, що ми виявили в ході роботи з трофейними зразками – найбільш масово армія Росії використовує зараз фугасні авіаційні бомби, так звані ФАБи. Конкретніше: ФАБ-250 і ФАБ-500. Цей індекс 250 і 500 означає вагу цієї бомби. Іноді використовуються ФАБ-1500. Використовуються кориговані авіаційні бомби. Не крилаті, саме кориговані авіаційні бомби, в основному з індексом 500. Тобто маса цієї бомби загалом близько 500 кілограмів. Використовуються разові бомбові касети РБК-500. У них різна начинка, в основному ШОАБ, російською: «шариковая авиационная осколочная бомба 05». 05 – це теж індекс ваги однієї такої кулькової осколочної бомби», – пояснює капітан ЗСУ Андрій Рудик, представник Центру досліджень трофейного та перспективного озброєння та військової техніки.
Запаси ФАБів у Росії значні. В СРСР їх виготовляли майже з часів закінчення Другої світової. Фактично – це бомба вільного падіння. Проте вже під час повномасштабної війни окупанти почали масово оснащувати їх УМПК – уніфікованим модулем планування та корекції. По суті, це невеликий фюзеляж, в якому є: керуюча антена, GPS-модуль, інерціальна лазерна курсова система і альтиметр.
«Модуль, який дозволяє цій бомбі вже робити процеси планування. І в самому цьому модулі закладені системи наведення GPS і різна інша начинка. В принципі, все що туди не прицепиш, воно буде працювати. Але головне, те, що вона почала планувати. Її можна закидати досить з великої відстані, і вона може пролітати в середньому 70 кілометрів. Тобто зараз вони запускають їх з відстані 30-40-50 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Відповідно, з різних висот, і вони тоді влучають на ті відстані, які математично можна розрахувати, тому що вона далі, ніж здатна летіти, не полетить», – зазначає авіаексперт Костянтин Криволап, колишній інженер з випробувань конструкторського бюро «Антонов».
Особливо небезпечна – важка фугасна авіабомба ФАБ-1500 з уніфікованим модулем, яку, правда, поки що не застосовують масово. За потужністю бойової частини вона може зрівнятися з крилатою ракетою X-22.
«Коли вибухає 1500 кілограмів, а це майже 700 кг вибухівки, то на відстані 150-200 метрів можливі різні баротравми, а баротравми – це вивід бійця з ладу. За рахунок цієї великої повітряної хвилі, можна нанести досить серйозні ураження. І якщо це 24 на 7 – я не можу навіть уявити собі стан наших бійців, які перебувають під таким тиском. Це дуже серйозна проблема, це за межами людських фізичних можливостей витримати це все», – каже Криволап.
«Життя в окопах зараз сильно відрізняється від життя в окопах минулоріч і на початку війни. Через те, що масово зараз з’явились FPV, які мають можливість дуже точно влучати. А другий фактор – КАБи. Навіть при тому, що в них дуже приблизна точність. Людина, яка спостерігає кожен день прильоти бомб вагою в кілька сот кілограмів, вона розуміє, що рано чи пізно цю позицію щонайменше треба буде залишити, і бажано живим. А в будь-якому разі доведеться залишати, якщо далі це триватиме. Тому це важливий такий фактор морально-психологічного впливу. Розумієш, що в принципі від такої потуги важко придумати укриття, тим більше таке, яке врятує», – зауважує колишній журналіст, а зараз військовослужбовець, Ігор Луценко.
Найкоротша історія російсько-української війни
2014
2022
Дивитись на сайті
Окрім ФАБів з УМПК, російська армія використовує і КАБи – авіабомби, що коригуються, які спочатку діють як плануючі снаряди. Основна лінійка УПАБ – керована авіаційна бомба, що планерує під час свого польоту, і УМПБ Д-30СН – універсальний міжвидовий боєприпас, вперше застосований у березні цього року. Вони значно дорожчі у виробництві, тому використовуються рідше.
«Те, що ми зараз називаємо КАБом – це фактично те, що в російській модифікації називається УПАБ і це подальший розвиток системи КАБ. Сам КАБ, ще раз наголошую, далі ніж на 5-10 кілометрів літати не може. В нього немає системи планування, в нього є тільки система якоїсь незначної корекції. Тому він і називався КАБ – коригована авіаційна бомба. В цьому напрямку у них дві основних бомби, які називаються, відповідно, УПАБ-500 і УПАБ-1500Б. Це саме такі бомби, які літають з оцими модулями корекції. Оцей модуль маневрування і планування: що ти до нього прицепиш, так він і буде літати. Це як в дитинстві ми робили такі паперові літачки. Він саме такий, але в нього там є ще система, яка дозволяє йому коригуватися по системі наведення. До того ж – в них є бомби, які вже запускалися з ракетними двигунами невеличкими, які дозволяли збільшити дальність їх польоту. Вона там збільшується, наскільки мені відомо, кілометрів на 20, тобто вже не з 70 кілометрів закидається, а з 90», – каже Криволап.
«Я нагадаю, що ФАБи, та й в принципі, і КАБи несуть російські літаки Су-34 і Су-35. І з УМПБ ми припускаємо, через те, що він чомусь називається міжвидовий, що окупанти також можуть їх запускати з ракетної системи залпового вогню: найбільш ймовірно зі «Смерчу». Чому я й згадав відстань 100 кілометрів, тому що деякі реактивні снаряди даної реактивної системи залпового вогню можуть вести вогонь на відповідну відстань», – підкреслює Рудик.
Також військові експерти розповідають і про випадки запусків РБК – разових бомбових касет або як їх ще називають «касетні бомби». Їх особливість – уповільнена дія.
«Ці РБК в основному наповненні оцими ШОАБ, про які я згадував. Їх побічний ефект – це, по суті, мінування низки територій, тому що якщо ШОАБ не вибухають – вони самостійно зводяться в самій бомбі, якщо вона не спрацювала. Не рекомендую підходити їх брати, якщо ви навіть побачили разову касетну бомбу, тому що ви не знаєте, чи звелись в ній ці ШОАБ», – застерігає Рудик.
Часів Яр під потужними авіаударами військ РФ
Досвідчені бійці та офіцери 93-ї окремої механізованої бригади працюють на полігоні з новобранцями-піхотинцями. Зокрема, пояснюють, з чим їм доведеться зіткнутися в районі Часового Яру, який теж регулярно під авіаударами.
«В Часовому Ярі наразі мінімальна відстань від позицій «кац*пів». Вилетів літак, скинув КАБ і спокійно повернувся. Його ніхто не дістане. Вони там ще ж глушать все. Там такі ями він залишає після себе. Двоповерховий будинок можна сховати потім в цій ямі. Я маю на увазі вирву. Танк легко ховається – заїжджає туди, його навіть і не видно. У вирві від КАБу. Тонна. Тонна заряду. А зараз в них півтори тонни вже з’явились. Півтори тонни тротилу, на секундочку гупає. В Бахмуті переді мною одна така бомба потрапила в середину будинку – він за секунду склався повністю. Причому була там позиція. Наша…», – згадує боєць на псевдо «Мирон».
«Вони б’ють по передньому краю, на нашому сленгу: «розбирають» повністю позиції, і потім вже починають проводити якісь штурмові наступальні дії. Це є проблемою, і наразі якоїсь протидії КАБам у нас, на жаль, немає. Тому що вони не залітають на ту дистанцію, коли може той же піхотинець взяти «Стінгер» (американський переносний зенітно-ракетний комплекс – ред.) чи «Іглу» (радянський переносний зенітно-ракетний комплекс – ред.) і вразити той літак. Наразі це є дуже великою проблемою. Я сказав би, що не так часто працює артилерія по Часовому Яру, як КАБи. Якщо брати новий Часів Яр, який за каналом, там його практично вже немає. Там КАБами розібрали все», – пояснює офіцер ЗСУ на псевдо «Чорний».
«Руйнування від них потужні. Будинки багатоповерхові нищить, засипає, що потім довго доводиться відкопувати. Але, знову ж таки, дивлячись куди влучать. Під яким кутом. У торцеву частину, центр будівлі, перший поверх, п’ятий поверх. Якщо в перший, то, зрозуміло, що й складуться всі п’ять поверхів. А якщо верхній, то зруйнує лише його, хоча постраждають, звичайно, інші поверхи», – пояснює командир підрозділу ЗСУ на псевдо «Денчик».
«Чорний» не з чуток знає, що таке КАБи – випробував особисто на собі. Під авіаудар потрапив під Ізюмом.
«Ми перебігли з посадки, був дуже щільний обстріл противника артилерією. Нам сказали, що летить авіація, ми перебігли в будівлю, щоб сховатися, щоб літак, як мінімум, не побачив наше місце перебування. Але він розгорнувся, мабуть передали йому по рації місце нашого перебування. І вдарив по тій будівлі, в яку ми забігли. Розрив був реально метра за два від неї. Це одноповерхова будівля була, кухня. Від неї залишились три стінки і ми під завалами. На щастя, всі вижили, дуже важкі були контузії, були осколочні поранення. Кому ноги посікло, в мене обличчя. Загалом всі тоді, звичайно, поїхали на шпиталь – це переважно було управління роти, але всі вижили. Як боєприпас, я вам скажу – це дуже потужна річ. Враховуючи, що вже стільки часу пройшло – а я досі здригаюся від звуку авіації», – розповідає «Чорний».
«Денчик» зараз відновлюється після чергового поранення. Не маючи військової освіти, він пройшов шлях від солдата-піхотинця до офіцера. До страху на війні ставиться по-філософськи.
«На кожного очікує свій осколок. Ти можеш стояти зовсім поруч – пронесе. Можеш стояти за 100 метрів і спіймати свій осколок. По своїй практиці можу сказати: якщо досі ходиш здоровий – значить твого ще немає. Щодо акубаротравми. Я досі не розумію, що це. Хоча я підривався на ТМК (радянська протитанкова міна – ред.), маю декілька поранень, багато вибухів пережив і нормально. Я не вважаю, що в мене була контузія, тому що велику роль грає самонавіювання. Якщо ти ходиш, плачеш, голова болить, типу «от в мене контузія». Та голова може боліти багато від чого. Це не обов’язково контузія. Не треба себе налаштовувати, що якщо КАБ поряд прилетів, то все, в мене буде контузія, в мене голова болить, і я не готовий воювати. Якщо навіть поряд прилетить. Живий? Живий. Все», – вважає «Денчик».
Порівнюючи бої за Бахмут, за який 93-я бригада билася більше ніж рік, і бої за Часів Яр, бійці кажуть: ситуація в останньому складніша через те, що це місто набагато менше. Тобто російська армія витрачає менше часу та снарядів для знищення конкретних цілей.
«У Бахмуті було важко, тому що це вперше в моїй практиці були ближні бої в міських умовах. Це не в полях. Там в тебе є можливості раніше виявити противника. А в Бахмуті бувало таке, що під вікнами сиділи моск*лі і ніхто не міг їх вичислити. А потім ми працювали і давали їм відсіч. Коли противник підходив по максимуму на близькі дистанції, дуже важко було їх відігнати. Це делікатна справа. Бо розумієш, шо в будівлі перебувають твої бійці, а біля вікна вже противник. Дуже важко в таких умовах допомогти чимось, щоб вони нормально всі вийшли і позиція трималась», – пояснює «Денчик».
«Якщо брати, наприклад, Кліщіївку, Андріївку – там постійно проводилися штурмові дії противника. Зараз трошки притихло наче і весь натиск пішов на Часів Яр. Зараз ситуація дуже важка, найважче переважно піхоті, тому що все це навантаження, вони беруть на себе. Але я б не сказав, що ситуація критична. Я вважаю що вона нормалізується. Максимум, що зможе противник – дійти, напевно, до каналу і все. Тому що це дуже велика перешкода і для нас це дуже вигідне місце, де можна побудувати потужну оборону. Тобто, там є де закріпитись, є де стримувати противника, тому, я думаю, далі він не піде. Але знову ж таки – далі залежить від тих же КАБів. Якщо там повністю знищать все, то все буде триматись максимум на каналі», – додає «Чорний».
Російські військові аеродроми
Авіабомби по позиціях ЗСУ та прифронтових українських містах та селищах запускають російські бомбардувальники Су-34 та Су-35. З відстані від 40 до 70 кілометрів і з невеликої висоти – до 7 кілометрів, не заходячи до зони дії української ППО. Тобто радянські установки «Бук» та С-300 їх просто не бачать. А ось західні аналоги, наприклад, Patriot, з радіусом дії понад 100 кілометрів – фіксують. Найімовірніше, саме за допомогою Patriot навесні цього року, за інформацією Генштабу ЗСУ, вдалося збити 15 російських літаків.
«Ми можемо протистояти двома вже нам доступними способами. Перший – активніше використовувати далекобійні системи ППО. Ми розуміємо, що це лише теоретична можливість. Ракетний терор, шахедний терор, КАБовий терор. На всі ці види терору поки що західних систем і модернізованих радянських систем оборони нам не вистачає. І другий варіант, який, на мій погляд, поки що недостатньо використовується, хотілося б, щоб була така цілеспрямована промислова політика держави у цій сфері, а саме можливість відганяти авіацію росіян з тих аеродромів, де вони завантажуються цими КАБами, де вони заправляються паливом і летять їх скидати на Україну. Аеродроми в радіусі декількохсот кілометрів. Їх можна постійно тероризувати нашими, відносно дешевими, дронами, котрі будуть за рахунок своєї кількості та дешевизни належним засобом для подолання тих систем ППО, котрі захищають ці аеродроми, і постійно створювати небезпеку для ворожої авіації, котра там намагається базуватися, і постійно їх звідти відганяти. Відтак, ці всі візити з КАБами російської авіації будуть рідшими на українських позиціях, і це принаймні зменшить кількість КАБів, котрі нам зараз летять на голови», – наголошує Луценко.
Основні російські військові аеродроми, на яких базуються бомбардувальники Су-34 та Су-35 – Морозовськ, Приморсько-Ахтарськ, Єйськ, Балтимор. За роки повномасштабної війни сюди регулярно навідувались українські дрони. Очевидно, що ці атаки триватимуть й надалі.
«Вражати те, що можуть їм підвезти, тобто склади з боєприпасами, друге, це заправка ракетним паливом, це знищення НПЗ російських, це знищення всіх трубопроводів та інших логістичних шляхів, за якими щось туди поступає. І в першу чергу, це нанесення уражень касетними боєприпасами аеродромів, щоб змусити їх відлітати подалі, щоб можна було збільшити час, який їм необхідний для того, щоб вони добралися до ЛБЗ», – впевнений Криволап.
«Чи стали авіабомби з УМПК точнішими? Не можна так сказати, бо, перш за все, збільшилась їх дальність дії. Це не високоточна зброя, бо в такому випадку Російська Федерація використовувала б їх зовсім з іншої метою. Ті ж самі ФАБи використовуються, по суті, для завдання масованих бомбових ударів і по позиціях ЗСУ, і, на жаль, ми бачимо, що й по житловій інфраструктурі, і прикордонних територіальних громадах України. Тобто, по суті, для залякування, для досягнення, скажімо так, ефекту продавлювання. Основна проблема полягає навіть не в самих ФАБах, як в таких, а в доступі РФ до технологій, які дозволяють виготовляти УМПК, і запускати ці ФАБи на значно більші відстані. Там немає суто воєнних технологій, тому що, вочевидь, ці воєнні технології не передаються РФ. Йдеться про товари подвійного призначення. Тобто, очевидно, що над ними наче встановлюється експортний контроль, однак РФ певним чином, може знаходити їх в обхід санкцій», – підсумовує Рудик.
Наразі Україна не знайшла ефективного захисту проти масованих бомбардувань своєї території модернізованими російськими авіабомбами. Альтернативи атакам дронів по військових аеродромах поки що – немає. Вирішити проблему можна збільшенням поставок західних систем протиповітряної оборони та за допомогою F-16, у яких на озброєнні є ракети класу повітря-повітря з радіусом дії 120 кілометрів. Літаки західні партнери обіцяють передати Україні влітку. А ось додаткові засоби ППО – вже найближчим часом.
