Як одягти персонажа: інтерв’ю з художницею з костюмів Антоніною Белінською *
18 квітня в український прокат виходить стрічка "Земля короля" — історичний фільм данського режисера Ніколая Арселя, де головну роль виконав Мадс Міккельсен ("Ще по одній", "Ганнібал"). Над одягом героїв фільму працювала велика команда, в якій також була українська художниця з костюмів — Антоніна Белінська. Її роботу українська аудиторія могла бачити у серіалі "Кріпосна", фільмах "Захар Беркут" та "Сторожова застава", а також у нещодавньому "Я, «Побєда» і Берлін".
У цьому інтерв’ю для Суспільне Культура Антоніна Белінська розповідає про роботу на данських майданчиках, дружбу з Кузьмою Скрябіним та як костюми впливають на оповідь у кіно.
Розкажіть, як ви потрапили на проєкт "Земля короля"? У чому полягали ваші завдання та обов’язки?
З війною я на 10 місяців зробила релокацію в Данію. Я виїхала на початку березня і, як тільки приїхала туди, одразу почала шукати роботу. Мені пощастило попрацювати на трьох данських проєктах, і всі вони в підсумку виявилися дуже класними. Один із цих проєктів — "Агент" — отримав приз "Найкращий серіал" на Берлінському кінофестивалі. А також інший проєкт — "Земля обітована" (The Promised Land; в українському прокаті "Земля короля" — Ред.), така в нас була робоча назва, але в Європі він вийшов під назвою "Бастард" (Bastarden) . Це був вже третій мій проєкт у Данії, я співпрацювала з продашеном Zentropa і вони знали, що я спеціалістка саме з історичного кіно.
Я подала резюме, і спочатку, через те що в мене не було знання данської мови, вони вагалися. Але потім мене взяли на пробні дні, я пішла туди асистенткою художника з костюмів. Коли я працювала перший день, одягала масовку, вони зрозуміли, що в мене є гарний досвід роботи і що я краще розуміюся в історичних костюмах, ніж ті люди, які в них були тоді на проєкті. Тому мені дали повну ставку, і так я відпрацювала цей проєкт.
"Землю короля" знімали в трьох країнах — Чехії, Німеччині та Данії. У нас була інтернаціональна команда, наприклад українка, яка живе в Чехії, працювала на плейбеці. Дуже класний був досвід, мені дуже сподобався. Системою він абсолютно не відрізнявся від того, як у нас проходять зйомки. Єдина відмінність — там все відбувається дуже чітко і за таймінгом, це мені дуже в Данії подобається.
Що вам найбільше запам’яталося зі зйомок "Землі короля"?
Це не стосується конкретно зйомок, а більше данської погоди. Я ніколи в житті не забуду, коли зйомки в полі, нема взагалі де заховатися, і просто з вітром іде злива, горизонтальний дощ — у тебе за секунду промакає просто все. Звичайно, і актори масових сцен, і всі актори в цьому старовинному важкому вбранні — повністю мокрі. І ти бігаєш поправляєш все в цьому болоті. Дуже гострі відчуття були. На другий день я до цього звикла, і вже перестала звертати увагу. На перший день я взагалі не розуміла, як у таких умовах можна знімати, але вони (знімальна команда, данці — Ред.) не зважають на дощ, вони звикли до цього. Це в нас є weather-дні, там же це неважливо: продовжуються зйомки і просто всі мокнуть.
Проте сама атмосфера була дуже класна, дуже класні актори, дуже класна професійна комунікація на майданчику. Я, чесно кажучи, буду дуже скучати за данськими зйомками.
Ви також були художницею з костюмів у фільмі "Я, «Побєда» і Берлін", події якого відбуваються в 90-ті. Розкажіть, як ви досліджуєте та готуєтесь до створення костюмів для конкретного фільму чи періоду?
Робота в будь-якому періоді починається у художника з костюмів однаково. Спочатку читаєш сценарій, опрацьовуєш його, виписуєш персонажів і потім починаєш заглиблюватися в атмосферу. Щодо саме цього фільму ("Я, «Побєда» і Берлін", — Ред.), мені було набагато простіше, тому що я вже жила в цей період, була підліткою і тому дуже добре пам’ятаю ці часи.
Також я сама була знайома з Андрієм Кузьмою. Ми познайомилися з ним у 1997 році на фіналі "Червоної рути". Також всі мої тодішні друзі були музикантами. Тому я дуже добре відчувала цей період: і час, і людей як персонажів цього фільму. З самого початку, як тільки цей фільм зійшов на ринок у формі сценарію, я одразу думала про те, що дуже хочу бути художницею з костюмів, тому що дуже добре відчуваю цей вайб. Я прям реально фізично пам’ятаю на доторк всі речі того періоду. Тому нам вдалося класно відтворити це все.
Хай не введе вас в оману трушність речей в кадрі, тому що насправді для головних героїв майже всі речі ми виготовляли. Так, ми їх копіювали за фотографіями, за моєю пам’яттю. Навіть джинси на Кузьму — це не старі джинси, які ми знайшли, ми їх виготовили. Ми знайшли крій, посадку, яка нам потрібна, потім підібрали відтінок, який нам потрібно, і ми в дублях їх виготовили. Так само як і розписна сорочка з байки Кузьми. Це реальна його сорочка, в якій він ходив в ці часи. Ми знайшли багато фотографій, де він в цій сорочці, та змогли в масштабах вирахувати малюнок. Тканину вручну фарбували в потрібний відтінок і розписували теж. Так само і футболка, і абсолютна більшість речей головних героїв — їх виготовляли. Але виготовляли, щоб вони виглядали саме так правильно, трушно.
Тому я дуже пишаюся роботою своєї команди над цим фільмом. Здавалось би, що це просте завдання, але це не зовсім так. Одна справа — створювати історичні фільми, де люди бачать, що це історичне кіно і сприймають це за реальні події тих часів, але інша — коли 90-ті наш глядач пам’ятає, багато хто з наших глядачів застав ті події. Тому для мене найкращий був комплімент, коли люди говорили, що вони впізнавали речі, які в них були в шафі.
Якщо говорити загалом про підготовку будь-якого історичного кіно, крім сценарію, перед тим як заглибитися саме в епоху, в якій працюю, я обов’язково дивлюся економічні зв’язки країни і геополітику, яке місце ця країна в цей час займала, що відбувалося на території. Я обов’язково вивчаю історію торгівлі та війн, і різних союзів з країною, де відбуваються події нашого кіно. Наприклад, так за років 100 я починаю ці всі процеси обов’язково вивчати. Чому? Тому що це дуже сильно впливає на менталітет людей, які там живуть. Важливо розуміти, як вони думали, які цінності були — і з цього всього можна зрозуміти, як могла би сформуватися та чи інша людина, і зробити персонажа. Для мене дуже важливо мислити саме персонажем. Я ніколи не думаю про одяг. Одяг — це як і в житті. Є людина-особистість і вона свою особистість підкреслює одягом. Так само я і дивлюся на історичних персонажів будь-яких часів.
Які історичні чи культурні референси ви використовуєте в розробці костюмів?
Я маю дуже велику базу з історії костюмів різних епох. Я знаю, як розвивався костюм, в які часи які країни були трендсетерами. Я знаю глобальну історію моди і тому, наприклад, для того щоб зрозуміти, як виглядав костюм Англії, або Іспанії, або Франції в XVII, XVI або XVIII столітті, мені не потрібно заходити в Google.
Тому, можливо, я ніколи не починаю роботу саме з референсів на костюми. Я починаю досліджувати саме економічні зв’язки країни і так далі. Я вважаю, що зануритись в атмосферу і дослідити всі деталі та нюанси — це важливіше, ніж просто взяти фото з книжок або музеїв.
Хоча похід у музей — це обов’язково. Коли готую історичний фільм, я кожен раз намагаюся поїхати кудись в Європу, потрапити на експозицію саме цього періоду. Там я багато фотографую, досліджую, дивлюся. Також я багато працюю з експедиційними матеріалами в музеях, якщо це Україна і, наприклад, XIX–XX століття — їх можна дослідити за експедиційними матеріалами в архівах. Багато роботи в бібліотеках і в музеях, а ще консультації з істориками та реконструкторами.
Що б ви порадили тим, хто прагне стати художником з костюмів у кіноіндустрії?
Моя основна порада — ніколи не мислити костюмом. Тому що одяг для людини — це завжди спосіб самовираження. Потрібно розуміти психологію персонажа, з яким ви працюєте. Ви маєте розуміти, як його мають прийняти глядачі, тому що глядач для будь-якого митця — це як дзеркало.
Звичайно, я художник і для мене дуже важливо, щоб все, що я робила, викликало в людей якусь емоцію. Вони мають або надихатися, або, наприклад, відчувати якісь негативні емоції до антагоністів. Важливо розуміти психологічний портрет персонажа — як позитивні, так і негативні сторони. За всі мої роки роботи я багато разів стикалася з тим, що сценарій кожна людина може сприймати по-своєму. Тому в нас існують читки, де ми з командою читаємо цей сценарій, і на цих читках я ставлю дуже багато різних питань режисеру, продюсеру, щоб бачити, ким є конкретно кожен персонаж. У сценаріях дуже часто мало інформації прописано про персонажа. Якщо це позитивний герой, то зазвичай в сценарії прописані тільки гарні його сторони, але так не буває. Тому я обов’язково маю зрозуміти і темну сторону гарного персонажа, і світлу сторону поганого персонажа. Це обов’язково, бо без цього картина не буде цілісною.
Чи є конкретні навички або досвід, які особливо цінні для цієї кар’єри?
Досвід, досвід і ще раз досвід. Це стосується кожного художника-постановника, художника з костюмів, художника з гриму, адже вся якість роботи, яку вони виконують, базується на досвіді.
Я вважаю, що художник з костюмів обов’язково має вміти малювати, в нього має бути художня освіта. Аби розуміти, що таке композиція костюма, як композиційно персонаж має виглядати загально на екрані. Я маю на увазі, що якщо поглянути на будь-який стоп-кадр, то, звичайно, це робота оператора і робота художника-постановника, але так само і художник з костюмів має зважати, як виглядає персонаж у тому антуражі. Це колективна розробка: ніколи художник з костюмів не робить просто одяг, художник-постановник просто інтер’єр, а оператор виставляє світло. Всі мають працювати, як один організм, щоб отримати класний результат. Але для того щоб зрозуміти свої слабкі й сильні сторони в роботі, потрібен досвід.
Коли згадую перші свої зйомки, то зараз мені дуже наївними і смішними здаються роботи, які я робила 20 років тому. Тому це як міцне вино, яке має витриматися часом, і ти маєш набивати шишки, ти маєш рости.
Важливо не тільки цікавитися одягом, а й бути різнобічно розвинутою людиною, розумітися на мистецтві, на композиції.
Які нові тенденції з’явилися в сфері дизайну костюмів у кіно за останні роки?
З’явилося більше фільмів із творчим баченням і таким собі артхаусним баченням в кіно. Наприклад, фільм "Фаворитка" Йоргоса Лантімоса, де події відбуваються в Англії XVIII століття. Там художниця з костюмів Сенді Пауелл зберегла крій суконь того часу, але зробила їх із сучасних матеріалів, зокрема деніму. Але такий гротеск я не завжди вважаю доцільним — все залежить від проєкту.
