10 перешкод для розвитку водневої економіки в Україні

ЄС взяв курс на глобальну декарбонізацію промисловості. Україна прагне до членства у ЄС, тому її розвиток неможливий без впровадження безвуглецевої політики.

Існує 5 напрямів декарбонізації: енергоефективність та енергозбереження; відновлювальні джерела енергії; водневий ринок; поводження з відходами; електротранспорт.

Водень, як екологічне джерело декарбонізації, сьогодні набув особливої актуальності. Його конкурентною перевагою є висока енергетична щільність та можливість зберігання енергії на довгий час, що дає змогу використовувати водень як альтернативне джерело енергії для великих промислових підприємств та міського господарства.

Також водень може бути використаний для виробництва електроенергії, що може допомогти зменшити залежність від вугільної та газової енергетики.

Воднева економіка, європейський Зелений курс? В Україні ще не скоро

Водень — це чисте та екологічне паливо, яке може допомогти зменшити викиди шкідливих газів в атмосферу та знизити залежність від нафтових палив. Водень можна виробляти з води за допомогою різних технологій, зокрема електролізу та парогенерації.

У багатьох країнах вже успішно функціонують електростанції на водневому паливі, що дозволяє отримувати чисту енергію з нульовим викидом вуглекислого газу та інших забруднюючих речовин.

Водень використовують також як допоміжне паливо для забезпечення стабільності електричної мережі в періоди пікового навантаження. Є приклади й використання водню для виробництва сталі та інших металів, що дозволяє зменшити викид вуглекислого газу та покращити якість продукції.

У деяких країнах також працюють заводи, де використовується водень як паливо для плавки металу.

Дослідження, проведені у розвиненому світі, говорять про те, що для ефективного використання водню потрібні нові технології та інфраструктура. Наприклад, для транспортування водню потрібна нова мережа трубопроводів та технології зберігання.

Не розкритим залишається питання як знизити вартість виробництва водню, щоб забезпечити його конкурентоспроможність на ринку. Проте доведеним є факт зменшення викидів шкідливих речовин та покращення якості повітря в містах завдяки використанню водню у транспорті.

А також перевага водневої економіки як можливість створення нових робочих місць та зміцнення енергобезпеки держави.

Ґрунтовно вивчаючи тему водневої економіки та беручи до уваги українські реалії, я виокремив 10 перешкод, які треба подолати Україні, щоб створити ефективний ринок водню в Україні:

1. Бар’єри. Перш за все, потрібно знімати бар’єри, які ускладнюють розвиток водневої економіки: висока вартість виробництва водню, недостатні ресурси для виробництва водню, складність зберігання і транспортування водню.
2. Стимули та інвестклімат. Для створення ефективного ринку водню має існувати система стимулів для інвесторів та споживачів: дотації чи пільги, стимулювання інновацій та нових технологій, сприятливий інвестклімат, інвестиції як державних, так і приватних інвесторів.
3. Партнерства. Найбільш успішний розвиток водневої економіки можливий лише за умови співпраці між державами, науковими установами, промисловими компаніями та іншими зацікавленими сторонами: укладення договорів на постачання водню, спільні дослідження та розробка нових технологій, обмін досвідом та знаннями.
4. Розвиток інфраструктури. Для ефективно працюючого ринку водню необхідна відповідна інфраструктура, така як заправні станції для водневих автомобілів, трубопроводи для транспортування водню, зарядні станції для водневих паливних елементів тощо.
5. Регулювання. Державні регуляторні органи мають встановити відповідні стандарти та норми, що регулюють якість водню, зберігання та транспортування, а також безпеку використання водню. Також важливо розробити регуляторні механізми для стимулювання розвитку ринку водню, зокрема, шляхом надання державних пільг та знижок на водень та водневі технології.
6. Взаємодія з іншими секторами. Розвиток ринку водню повинен здійснюватися взаємодією з іншими секторами економіки, такими як промисловість, транспорт, енергетика, будівництво тощо. Співпраця між цими секторами дозволить розробити комплексні підходи до використання водню та забезпечити максимальний ефект від використання водню як енергоносія.
7. Міжнародна співпраця. Необхідно створити сприятливі умови для міжнародної торгівлі воднем та водневими технологіями, розробити спільні стандарти та норми, сприяти обміну досвідом та технологіями між країнами.
8. Кадри та освіта. Потрібні висококваліфіковані кадри, які мають розуміння водневих технологій та їх використання. Тому важливо забезпечити відповідну освіту та навчання для фахівців у галузі водню.
9. Створення споживчого попиту. Має існувати споживчий запит на водень як екологічно чисте паливо. Відтак необхідно вже зараз підвищувати обізнаність споживачів про переваги водню, водневих технологій та паливних елементів, популяризувати кейси вдалого використання водню у автопромисловості, електрогенерації, промисловості.
10. Розвиток науково-дослідних робіт. Колосальний науковий потенціал України варто залучити до вивчення водневих технологій, досліджень щодо здешевлення вартості та поліпшення якості водню, а також вивчення нових напрямів для застосування водню.

Через військову агресію залежність в Європі від російського газу за останній рік різко скоротилася. Україна вже сьогодні має думати над подальшим використанням ГТС України.

Ми маємо всі шанси стати виробничим та транспортним хабом водню в Європі. Для цього має бути затверджена національна водна стратегія України, під неї імплементована нормативно-правова база та європейські стандарти водневого ринку.

Наступним етапом має стати розвиток міжнародної інтеграції та кооперації з метою створення синергії у наукових дослідженнях та розробках, залученості до європейських проєктів водневого ринку.

Потрібно задіяти виробничий потенціал України для участі у ланцюгу виробництва обладнання для водневого ринку Європи, модернізувати українську ГТС задля її адаптації до транспортування водню.

Паралельно слід працювати над проєктами модернізації вугільних електростанцій з метою переводу їх на водневе паливо, а також ініціювати використання муніципального автотранспорту на водні.

Водневі стратегії в Європі підкріплені мільярдними інвестиціями. В Україні все зводиться поки до декларацій. Потрібен лідер з числа чиновників, як Федорів у цифровізації, який вибудує стратегію розвитку водневої економіки України, зможе залучити інвестиції, а умови наразі більш ніж сприятливі, і декарбонізує роботу країни.