«Казка ночі». Чому Архип Куїнджі – саме український художник
Разом з Іллею Рєпіним (Ріпиним), Казимиром Малевичем та Іваном Айвазовським Архипа Куїнджі провідні музеї Заходу записали українським художником. Але які підстави були так його вважати? І чому для цієї перекласифікації «знадобилась війна Росії проти України?
«Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Придивіться до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніше. Горить і дихає воно. Земля вся у срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дихає млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч!» – так описував українську ніч Микола Гоголь.
Це опис словами, а найкраще фарбами зобразив українську ніч художник Архип Куїнджі (1841–1910), зауважують дослідники.
Архип Куїнджі був із маріупольських греків, його батька звали Іваном. Треба сказати, що Катерина Друга переселила греків із Криму на місце майбутнього Маріуполя в 1780 році, бо хотіла підірвати економіку Кримського ханства, де торгівля трималась переважно на греках та вірменах. Їй це вдалося, і в 1783 році Крим був анексований Російською імперією.
«Прізвище «Куїнджі» Архип Іванович придумав сам. В документах він – і Єнеджі, і Куюнджі, і Куєнджі… Вже потім у Петербурзі він захотів прізвище на італійський манер і почав писатись Куїнджі – з наголосом на Ї, а не так, як вимовляють греки Приазов’я – з наголосом на останньому складі», – пояснює в інтерв’ю Радіо Свобода Тетяна Булі, колишня очільниця Художнього музею імені Куїнджі в Маріуполі.
Етимологія цього прізвища в тому, що з урумської мови, а це мова тюркської групи греків Приазов’я, яку вони принесли з Криму, означає «золотих справ майстер». Цікаво, що Архипа Куїнджі, який став сиротою в ранньому віці, виховував його старший рідний брат, який – не довго думаючи – взяв собі прізвище «Золотарьов».
До 25 років Архип Куїнджі жив у Маріуполі, який тотально був грецьким містом. «Маріуполь в часи Куїнджі – це не російське, а грецьке місто. А торговельні, економічні зв’язки були саме з українськими містами», – пояснює Тетяна Булі.
Бідне дитинство, рано почав фізично працювати, але юного Архипа тягнуло до малярства.
Хтось порадив йому поїхати до Криму до відомого художника Івана Айвазовського і напроситись до нього в учні. Кажуть, що Айвазовський не дуже тепло прийняв юнака, запропонувавши змішувати фарби, а коли попросив ще й пофарбувати паркан – терпець учня увірвався і він полишив Крим. Хтось каже, що це все краcива легенда і що Куїнджі таки побував вдома у Айвазовського в Криму, але набагато пізніше.
Сам Куїнджі часом то називав Айвазовського своїм вчителем, то ні.
Якби там не було, але свою першу поїздку до Криму – на історичну малу батьківщину – Куїнджі здійснив разом з… українськими чумаками. Так, саме з чумацьким обозом вперше побачив Крим майбутній великий художник.
Чумаки тоді ходили в Крим та на Азов за сіллю та рибою, і Куїнджі зобразив чумаків на одній зі своїх картин, коли він був частиною «передвіжніков», з якими швидко порвав.
Свою першу картину Архип Куїнджі намалював на кримськотатарську тему. «Татарська сакля у Криму», здається, не збереглася, але відоме її зображення. Ясно одне, що саме завдяки цій картини Куїнджі став вільним художником-слухачем Академії у Санкт-Петербурзі.
Куїнджі вважається неперевершеним майстром ночі, як він малював ніч – так рідко хто міг у світовому живописі, кажуть фахівці.
Чи можна вважати Куїнджі послідовником російського реалістичного живопису? Ні!
Тетяна Булі
У Куїнджі є імпресіоністичні картини, але його також вважають засновником лумінізму – нічного живопису, де найголовнішу роль відіграють темні нічні кольори і підсвітка.
Кажуть, що Куїнджі для передачі відтінків чорного кольору використовував асфальт і бітум. Подейкують, що для місячного світла ніби навіть фосфор розмішував із фарбами, але, може, це й красивий міф.
«Архип Куїнджі мав унікальний зір, він бачив багато відтінків кожного кольору. Кажуть, що він бачив декілька десятків відтінків чорного чи зеленого. І він реалізовував ці свої природні здібності, – каже в інтерв’ю Тетяна Булі. – Ніч дуже важко писати. Треба так розміщувати тони, щоб складалась ілюзія місячного світла. Це не кожен художник вміє».
Ще один важливий момент, на якому наголошує Тетяна Булі, яка була завідувачкою Музею Куїнджі в Маріуполі, – художник не був представником російської школи живопису, але багато взяв від європейського живопису, коли працював якийсь час у Франції.
«Чи можна вважати Архипа Куїнджі послідовником російського реалістичного живопису? Чи писав він так, як Шишкін? Ні! Тут був більший вплив європейського живопису, вплив імпресіоністів. Архип Куїнджі йшов своїм шляхом у мистецтві. Дуже важко тому, хто йде першим, прокладає свій шлях. Він створював узагальнений образ, не концентруючись на малюванні кожної окремої «прожилочки». Тому його не можна вважати продовжувачем реалістичної російської школи живопису», – пояснює Булі.
Найважливішою картиною в своєму художньому спадку Архип Куїнджі вважав картину саме на українську тему.
В 1880 році він завершив «Місячну ніч на Дніпрі» і виставив цю картину в Петербурзі. Що цікаво – це була виставка однієї картини. Вона справила фурор! За короткий час виставку однієї картини відвідало 13 тисяч людей – величезна цифра для тих часів.
Картину придбав Костянтин Романов з правлячої династії за п’ять тисяч рублів – теж величезна сума на ті часи.
Потім Куїнджі створить ще чотири авторські копії «Місячної ночі на Дніпрі», але найкращою вважають ту, яку експонували в музеї в Сімферополі, в нині окупованому Росією Криму.
«Він відкрив оцей образ, оце світло нічне. І оці його живописні прийоми, вони були на той час цікаві, та й зараз вони працюють», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Галина Скляренко, кандидатка мистецтвознавства.
Але чому так важко малювати ніч? У чому секрет?
«Бо все темне. Темне! Розумієте? Бо живопис – це взагалі-то світло. А коли йде мова про ніч – це темні, дуже темні фарби. І тут складність, бо треба тонко відчувати всі оті градації кольору. Крізь темряву побачити кольори, приховане світло і рух повітря», – пояснює Скляренко.
За словами мистецтвознавиці Скляренко, Куїнджі любив саме ночі в Україні – звідси і його оця нічна поетика в найкращих картинах.
«Взагалі в Україні чудові ночі, а найчудовіші ночі – на Полтавщині. Там фіолетове-фіолетове небо вночі, бузково-фіолетового кольору. І мені здається, що там справді літають оті всі відьми, про яких Гоголь писав. Там все таке казкове! – каже в інтерв’ю Галина Скляренко. – А Куїнджі як художник відчував оцю казку. Казки він і писав на картинах. Він не був прямо такий вже реалістичний художник. Він шукав романтику, шукав казку».
Співрозмовники Радіо Свобода кажуть, що Архип Куїнджі за кількома ознаками підпадає під визначення український художник.
По-перше, місце народження – Маріуполь, Україна. Там він довго жив, формувався як особистість, жив потім. Створив чимало картин на українську тему. Помер в Санкт-Петербурзі, але лише тому, що дружина привезла його на лікування після запалення легень – думала, що столичні лікарі допоможуть.
Так, Куїнджі молодим вчився в Академії в Петербурзі, але тому, що такого закладу не було в Україні, не було на українському півдні. Він і викладав в Академії, але змушений був повернутись в Україну через підтримку студентського вільнодумства.
Живопис – це взагалі-то світло. А коли йде мова про ніч – це темні, дуже темні фарби. Тут складність, бо треба тонко відчувати градації кольору
Галина Скляренко
«Ясно, що доводити приналежність важко, бо в нас немає фотографії Куїнджі у вишиванці, він не був частиною «Просвіти», він не писав у листах, що він мріє про створення Української академії мистецтв. Не варто ідеалізувати постаті кінця 19-го – початку 20-го століття, але треба боротися і не віддавати Росії своє. Це важливо, розумієте?» – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Олександра Ковальчук, заступниця директора Одеського національного художнього музею.
«Нам важливо пройти процес деколонізації і деімперіалізації. І коли ми повертаємо чи підсвічуємо ті постаті, які були присвоєні метрополією, то треба розуміти, що ці процеси – на десятиліття. Це ще триватиме 10-20 років. Це довгий і складний процес», – прогнозує Ковальчук, яка разом зі своїм музеєм в Одесі доклала багато зусиль для лобіювання Музею Метрополітен в американському Нью-Йорку, щоб він переозначив Куїнджі з російського на українського художника. В Одеському музеї є три картини Архипа Куїнджі.
А історикиня мистецтва Оксана Семенік каже в інтерв’ю Радіо Свобода: «От питання: чи можемо ми Куїнджі вважати українцем? Я думаю, що можемо! Хоча б тому, що для нього дуже важливим був український пейзаж. Тому він вирішив жити і працювати в Україні. Ось дивіться – Пабло Пікассо. Він народився в Іспанії і до молодого віку прожив там, а потім переїхав до Франції, і там жив все свої життя. Але чомусь його не називають французом! Все-таки він – іспанець».
Ще один цікавий момент доводить, що Архип Куїнджі – справді український художник.
В 1863 році царський уряд видав так званий Валуєвський циркуляр, який сильно обмежив українську мову. Цар Олександр Другий видав Емський указ в 1876 році, який фактично заборонив українську.
Незважаючи на це, а також на те, що фактично назва Україна була в немилості, й її називали «Малоросі.єю», Архип Куїнджі малює картини на українську тематику і в називає їх «Україна», а не «Малоросія», хоча, наприклад, композитор Петро Чайковський свою Другу симфонію назвав «Малоросійською».
«Він же не назвав свій твір «Вечір в Малоросії»! Він писав – «Вечір в Україні», «Українська ніч», а не «малоросійська» ніч. Це дуже важливий момент! Тобто, для Архипа Куїнджі і Україна була, і українська мова була, і українська природа була», – каже в інтерв’ю Тетяна Булі.
Вона також зауважує, що Куїнджі добре розумів українську мову, але говорити нею йому було важко без практики.
Зображення картини Куїнджі «Червоний захід сонця» ілюструє одне з сучасних видань книги «Сонячна машина» письменника Володимира Винниченка, прем’єр-міністра УНР.
Ще ім’я Архипа Куїнджі промайнуло в 2019 році, коли його картина на кримську тематику «Ай-Петрі. Крим» опинилася в центрі злочину і скандалу.
Вона була на виставці в Третьяковській галереї в Москві, аж раптом до неї підійшов чоловік, зняв картину з рами і просто з нею вийшов. Зник шедевр!
Картину зрештою знайшли, винуватця затримали, але в Україні користувачі соцмереж провели паралелі: росіян обурило викрадення кримської картини в Третьяковці, але чому їх не обурює викрадення самого Криму в України в 2014 році!? В одному випадку – обурення, а в іншому – «Крим – наш»!?
Художньому музею імені Куїнджі в Маріуполі не пощастило – як і самому місту та його жителям.
Через тиждень після початку масштабної агресії Росії проти України у 2022 році до музею прилетів снаряд, застряг у стіні першого поверху, але не розірвався.
У двадцятих числах того ж березня другий снаряд зніс дах музею, вибив всі вікна і спричинив велику руйнацію.
Те, що росіяни влучили в музей – це воєнний злочин
Олександра Ковальчук
«Ми ховали, як могли, роботи в музеї, бо виносити їх ми не мали права і можливості – місто сильно обстрілювалося, і ми не знали, де їх ховати. Так ми зберегли три оригінали Архипа Куїнджі і роботу Айвазовського, та інші. Але коли місто вже було захоплене, то їх вивезли (на окуповану частину Донеччини – ред.), до Донецька, тобто було викрадено, ворог вивіз ті роботи. А де вони зараз, я не знаю», – каже в інтерв’ю ексочільниця маріупольського музею Тетяна Булі, яка сама стала біженкою і живе тепер від Києвом.
«Те, що росіяни влучили в музей – це воєнний злочин. Те, що вони перемістили роботи з цього музею – це теж воєнний злочин, але сподіваюсь, що ми колись їх повернемо», – каже Олександра Ковальчук з Одеського художнього музею.
А історикиня мистецтва Оксана Семенік зауважує: «Факт знищення музею – це дуже сумно, але його можна відбудувати. Але історія з викраденням картин – вона ніби унаочнює те, що відбувалось протягом століть. Вони просто брали всі ці картини, вивозили їх з України і потім казали, що ці художники – російські, бо в нас є більшість їхніх картин, а у вас в Україні майже нічого немає. Бо питають: а де подивитись картину цього художника, якщо він – українець? А ми навіть нічого не можемо показати, бо українське мистецтво перебувало в російських музеях. Особливо шедеври 19-го століття. Така от, на жаль, сумна історія».
Навмисне знищення культурної спадщини під час збройного конфлікту Гаазька конвенція кваліфікує як воєнний злочин. Україна і Росія ратифікували цей документ, тож щоб притягнути винних до відповідальності, важливо задокументувати пошкодження культурних об’єктів. Таку амбітну мету поставили перед собою дослідники Смітсонівського американського музейного центру, коли у 2022 році заснували проєкт дистанційного моніторингу культурної спадщини України. Росія ж відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
