Лідер неокласиків, видатний лектор, феноменальний інтелектуал *
Микола Зеров — поет, літературознавець, майстер сонетної форми та перекладач античної поезії. А також легендарний професор, на лекції якого приходили навіть викладачі, покидаючи своїх студентів, лідер неокласиків і той, кого називали "живим сріблом" і "Золотоустом".
Він став ворогом для радянської влади, бо одним фактом свого існування руйнував міт про провінційність і меншовартість української культури. Після абсурдного звинувачення в керівництві терористичною групою й арешту він сперечатиметься з чекістами про Пантелеймона Куліша, а на Соловках перекладатиме "Енеїду" українською.
Суспільне Культура розповідає історію життя Миколи Зерова, письменника Розстріляного відродження.
"Скучающий осьмоклассник" з феноменальною пам’яттю
Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові в інтелігентній учительській родині. "Батько вчитель, потім — завідуючий городською школою, нарешті — 1905 року — інспектор народних шкіл, мати — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство", — так писав Зеров у своїй автобіографії.
Батько Зерова Кость Іраклійович піклувався про освіту дітей — він любив спостерігати за природою, описував її в оповіданнях, які потім читав дітям, їздив до шкіл на велосипеді, відвідував лекції молодих учителів, інколи й сам давав зразкові уроки. У родині було одинадцятеро дітей, з яких до повноліття дожило лише семеро і троє з них стали відомими діячами: один із братів Миколи Зерова став вченим ботаніком, академіком АН УРСР, а інший — письменником, відомим під літературним псевдонімом Михайло Орест.
Спілкувалися в родині двома мовами: батько російською, а мати українською. Марія Яківна прищепила дітям любов до мови — вона походила з роду вільних козаків і жоден з її пращурів не був у кріпацтві.
Юний Микола Зеров після закінчення школи вчився в Охтирській та Першій київській гімназіях. Саме це навчання стало початком його любові до Києва — київська гімназія була розташована в одній з будівель сучасного університету Шевченка.
Там 13-річний Зеров разом із друзями створює рукописний журнал "Скучающий осьмоклассник", де "публікують" віршовані пародії на гімназистів та їхніх учителів. Гімназійна адміністрація не залишила цього без уваги й занизила Зерову оцінки на випускних іспитах, щоб він не отримав медаль за успіхи у навчанні.
Але студент Зеров мав феноменальну пам’ять: запам’ятовував багато інформації та міг ситуативно цитувати великі тексти, тому відсутність медалі не завадила йому вступити й вивчитися на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира.
Видатні лекції Зерова-Золотоуста
Після закінчення навчання Зеров учителював у Златополі та Баришівці, згодом викладав латину в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства і українознавство в Архітектурному інституті. Працював редактором бібліографічного журналу "Книгарь", а вже у 1923 році Зеров повертається як викладач у стіни своєї альма-матер, Київського інституту народної освіти, як він називався тоді.
Про виступи Миколи Зерова серед студентів ходили легенди. Його університетська лекція була радше невимушеною розповіддю, цікавою бесідою, а під час його промов у авдиторіях западала абсолютна тиша — настільки слухачі були зацікавлені зловити кожне слово викладача.
"В художньому інституті захоплення слухачів було таке велике, що під час лекцій Миколи Зерова лекції з інших предметів не могли відбуватися: всі викладачі йшли слухати лекції з української літератури. Щоб не «зривалися» інші лекції, вирішили перенести предмет Зерова на останні години в розкладі", — згадував один із сучасників.
"Він був природженим і блискучим лектором. Його називали Золотоустом, а за вміння відгукуватися на кожну важливу подію – «живим сріблом». Часто студенти зустрічали і проводжали його аплодисментами, що, очевидячки, подобалося Миколі Костьовичу, і він приходив додому в гарному, піднесеному настрої", — зі спогадів дружини Софії Зерової.
Творчість, лідерство серед неокласиків і гумор
Зеров перекладав українською твори давньоримської, західноєвропейських та російської літератур — завдяки йому з’явилися неперевершені інтерпретації багатьох класичних поетів. У власній поетичній творчості Зеров віддав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми та філософськими мотивами.
У 1920 році вийшли підготовлені ним "Антологія римської поезії" та "Нова українська поезія", що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті. Про "Антологію римської поезії" критик Сергій Єфремов писав: "Не дилетантом заходиться він біля своєї праці, а озброєний солідною підготовкою і це, разом з справжнім поетичним хистом, дало прегарні, немов ковані переклади, що староримський побут влучно зодягають в одежу українського слова". Автором обкладинки став Георгій Нарбут.
Микола Зеров був ідейним лідером літературної групи неокласиків. Також він належав до інтелігентського гуртка, що сформувався довкола художника Георгія Нарбута.
На зібраннях вони часто обговорювали справи розвитку української літератури та мистецтва, але було й місце для жартів — разом з Нарбутом і ще кількома друзями Зеров створював містифікаційний та сатиричний образ такого собі Лупи Грабуздова. Сьогодні відомі дві його поезії від імені Грабуздова, також збереглися пародії на тогочасних літераторів. До прикладу, про Павла Тичину Лупа Грабуздов відгукувався так:
"Навколо — комуна,
А космос — в душі,
Че-ка ж над ухом:
— Бреши,
А пиши!"
Про почуття гумору Зерова розповість така ситуація: одного разу письменник зламав зуб, і щоб перетворити недолік на свою перевагу, він написав цикл дотепних сонетів "Зламався зуб":
"Прощай, навік прощай, моє кохання!
Позбувся зуба я… Щербатий і сумний,
Я понесу в могилу сподівання
На усміх твій, рожево-золотий.
Проклятий сир. І добрий, і твердий,
Зламав без жалю зуб пломбірований мій,
І я шепчу, шепчу без розставання:
Прощай навік, кохана, — до свідання".
Але повернімося до серйозніших поетичних зразків — у 1924 році вийшла збірка Зерова "Камена", яку вважають найяскравішим зразком поезії українських неокласиків. Сонети цієї збірки вплинули на розвиток жанру в українській поезії, а ціла низка віршів найвидатніших римських поетів була перекладена вперше. Вважається, що обкладинку до книги створив сам автор, а назва збірки узята з античної міфології: "каменами" римляни називали богинь — покровительок поезії, мистецтв і наук.
Літературна дискусія — Зеров підтримує Хвильового
У 1925 році почалася відома літературна дискусія, яка тривала до 1928 року — письменники обговорювали, якою має бути новітня українська література. Микола Хвильовий був одним з її ініціаторів: він стверджував, що важливими є освіченість, заглиблення у світовий досвід і вміння поводитися зі словом, а не просто пролетарське походження та бажання писати.
І Хвильовий, і Зеров тяжіли до інтелектуалізму, європейських тенденцій — і обоє мріяли бачити українську літературу в загальноєвропейському контексті. Тож у дискусії Зеров-критик стає на бік Хвильового. Хвильовий пішов далі й став стверджувати, що українська література може і має розвиватися окремо від російської, орієнтуючись передусім на Європу — "геть від Москви!". Микола Зеров у свою чергу кинув клич Ad Fontes ("До джерел"), що означало наголос на глибокому вивченні власних і світових культурних традицій.
"Ми хочемо такої літературної обстановки, в якій будуть цінуватися не маніфест, а робота письменника; і не убога суперечка на теоретичні теми — повторення все тої ж пластинки з кричущого грамофону, — а жива й серйозна студія літературна; не письменницький кар’єризм «человека из организации», а художня вибагливість автора перш за все до самого себе", — писав Микола Зеров.
За це письменників затаврували "буржуазними націоналістами". Також дратувала опонентів Зерова його вимога замість гурткового протекціонізму запровадити здорову літературну конкуренцію. Після закулісного втручання в дискусію Йосипа Сталіна Миколу Зерова починають переслідувати.
