В пятницу стало известно имя Великого украинца – по результатам всеукраинского голосования, оглашенного поздно вечером на телеканале Интер, им стал князь киевский Ярослав Мудрый, за которого проголосовало 40 процентов или 648443 украинцев, взявших участие в голосовании. Причем победил он с огромным отрывом – от второго места, которое занял Николай Амосов, его отделяло целых 20%!

Тем не менее, такой убедительный результат был тут же поставлен под сомнение участниками финального шоу. Первый президент Украины Леонид Кравчук прямо заявил, что, дескать, знаем мы как проходят подобные голосования – кто-то постоянно сидит на телефоне и отправляет смс-ки, «накручивая» таким образом результаты. Этот откровенный бред тут же подхватили другие присутствующие на шоу политики, а позже – и некоторые СМИ, утверждающие, что кто-то «отобрал» победу у Степана Бандеры – якобы лидера голосования.

Я же утверждаю, что подобное словоблудие – откровенный бред. Почему? Да посчитайте. По результатам голосования Степан Бандера получил 261247 голосов, от первого места его отделяет пропасть – 387196 голосов. Стоимость одного смс для голосования составляла одну гривну. Вы можете представить, чтобы кто-то выбросил на ветер почти 400 тысяч гривен, не имея от победы Ярослава Мудрого НИКАКОЙ материальной выгоды.

Почему же наши политики, сидя в прямом эфире, поставили под сомнение то, что проект, который продолжался восемь месяцев, имел очень мощную рекламу (наверное, сложно в Украине найти человека, который бы хоть что-то о нем не слышал), проводил многочасовые ток-шоу, демонстрировал документальные фильмы о каждом из десяти великих сограждан мог быть действительно популярным среди украинцев? Которые, между прочем, поставили мировой рекорд активности – в двух этапах голосования взяло участие около двух с половиной миллионов голосов телезрителей. Почему же, в конце концов, наши политики и «эксперты» грубо проигнорировали выбор своего народа, продолжая, как зазомбированные, прославлять каждый своего кандидата даже после оглашения результатов?

Да все потому же. У наших политиков и «экспертов», которые им служат, уже вошло в привычку: если результаты голосования им не нравятся, значит, они «неправильные», значит нужно проводить переголосование, перевыборы, досрочные выборы и так далее. И даже в этом, казалось бы, незначительном для их шкурного интереса событии, они проявили себя в полной красе и в очередной раз доказали: они не уважают наше мнение и наш выбор и не собираются с ним считаться.

Хочу обратить внимание еще на один момент. Очень показательным является то, кто именно стал Великим украинцем. В ходе проекта нам постоянно навязывали то Тараса Шевченка, то Степана Бандеру. Не хочу применьшать достоинства и исторический вклад ни того, ни другого. Но если немного абстрагироваться и посмотреть со стороны, то больше половины из первого десятка Великих украинцев – в той или иной степени мученики.

Образ украинца-мученика навязывался народу Украины всегда и продолжает навязываться сейчас. Кому-то очень хочется, чтобы в подсознании украинца утвердились не образы героев-победителей, а образы мучеников, которые боролись, но не победили, за что жестоко и поплатились. Выгодно это – убедить украинцев в том, что результат борьбы и протеста один – станешь мучеником.

На этом фоне выбор украинцев – пощечина антинародной пропаганде. Не хотят украинцы быть мучениками, надоело им мучиться. И проголосовали они за образ победителя, которым и был Ярослав Мудрый. Наверное, в истории Украины тяжело найти еще одного такого украинца, который бы одновременно собрал в себе лучшие качества человека действия, который жил и побеждал для своей страны, и был исторической личностью, которая способна не расколоть, а объединить Украину. Только вот ИМ это как раз и не выгодно.

Результаты голосования проекта "Великі українці"

1. Ярослав Мудрый – 40,02% (648443 голосов).
   Благодаря ему Киевская Русь превратилась в могучее европейское государство; во времена его правления была составлена "Правда Ярослава" (самая давняя часть законов древнерусского права – "Руской Правды").

2. Николай Амосов – 19,88% (322321 голосов).
   Хирург, достигший особенных успехов в хирургическом лечении заболеваний сердца, легких, а также в в отрасли моделирования психических функций мозга.

3. Степан Бандера – 16,11% (261247 голосов).
   Лидер украинских националистов, председатель Провода ОУН.

4. Тарас Шевченко – 9,3% (150873 голосов).
   Одна из самых выдающихся личностей Украины, считается основоположником современного украинского языка.

5. Богдан Хмельницкий – 4,02% (64931 голосов).
   Возглавил национально-освободительную революцию, создал и сформировал казацко-гетманское государство - Войско Запорожское.
   

6. Валерий Лобановский – 3,18% (51564 голосов).
   Тренер, известный благодаря своей работе в киевском "Динамо", сборной СССР и Украины. Лобановский - заслужен тренер СССР (1975). Герой Украины (посмертно).

7. Вячеслав Чорновил – 2,63% (42743 голосов).
   Политик, общественный и государственный деятель, публицист, журналист.

8. Григорий Сковорода – 1,73% (28090 голосов).
   Родоначальник украинской классической философии.

9. Леся Украинка – 1,64% (26590 голосов).
   Обогатила украинскую поэзию новыми темами и мотивами, в совершенстве владея катренами и октавами, сонетами и оригинальными строфическими строениями, используя гекзаметр, верлибр, пятистоповое стихотворение и тому подобное, она обогатила строфику, ритмику и метрику украинской поэзии. Призывала к борьбе, к освобождению украинского народа из московской неволи.

10. Иван Франко – 1,49% (24247 голосов).
    Один из первых реалистов в украинской литературе, творил в жанре политической поэзии, общественной лирики, детской литературы, перевел много выдающихся произведений с 14 языков.

Ярослав Мудрый – правитель-мечта простого украинца

Ярослав Мудрый, сын великого князя Киевского и христианского святителя Руси Владимира и полоцкой княжны Рогнеды, играл заметную роль в истории не только своего государства, но и всей средневековой Европы. Он влиял на политику Польши и Венгрии, Норвегии и Франции, с ним считались и в самой мощной тогда стране Византии; его приверженности добивался папский Рим.

Положение той или иной страны в эпоху средневековья определялось династическими связями. Чем могущественнее было государство, чем большим авторитетом пользовался его глава, тем больше было иностранных правителей, желающих породниться с ним.

Сам Ярослав женился на Ингигерде, в крещении – Ирине, дочери норвежского короля Олафа. Казимир, король Польский, женился на сестре Ярослава Марии. Этот союз утвердил за Русью червенские города. Норвежский принц, впоследствии король Гарольд Смелый, основатель города Осло, был женат на дочери Ярослава, Елизавете. Анастасия Ярославна вышла замуж за короля Венгрии Андрея I. Один из сыновей Ярослава, Всеволод, женился на византийской царевне из семьи Мономаха.

Дочь Ярослава Анна вышла замуж за короля Франции Генриха I, после смерти своего мужа она стала регентшей при малолетнем сыне Филиппе I. На одной из книг Ярослава – Евангелии на старославянском языке, которое Анна Ярославна привезла с собой во Францию в качестве приданного, вплоть до конца XVIII века в момент помазания на престол принимали присягу все до одного французские короли.

Взвешенный и мудрый государственный и политический деятель, стратег и дипломат Ярослав продолжил дело своего отца Владимира по объединению и укреплению Киевской Руси. Он расширил и укрепил границы Руси, отвоевывал ранее захваченные поляками земли, покорил западный берег Чудского озера и основал город Юрьев, полностью разгромил печенегов, которые долгое время представляли большую угрозу стабильному развитию страны. Во время правления Ярослава Киевская Русь превратилась в могучее европейское государство – ее границы простирались от Карпат до Кавказа, от Причерноморских степей до Волги.

При Ярославе Мудром были значительно расширены пределы Киева, насыпаны новые оборонные валы (за одним из них проложена современная улица Ярославов Вал), построены Золотые ворота, Лядские врата, Жидовские ворота, Георгиевский и Ирининский соборы, Софийский собор. Ярослав Мудрый также создал библиотеку Софийского собора.

Во времена правления князя Ярослава были основаны города Юръев (в настоящее время - Тарту), Корсунь, Гюргив (в настоящее время – Белая Церковь), перестроен Чернигов, Переяслав, Владимир-Волынский, Туров.

При княжении Ярослава был создан сборник законов «Правда Ярослава», которая составляет самую давнюю часть законов русского права — «Русской Правды». При нем также распространилось и окрепло христианство в Киевской Руси, оформилась организационная структура и церковная иерархия.

Собирая повсюду книгописцев и переводчиков, Ярослав Мудрый умножил число книг на Руси и постепенно ввел их в повсеместное употребление. По всей земле при Ярославе собирали детей и обучали их грамоте. Показательно, что сын Ярослава Всеволод, не выезжая из Киева, выучил пять языков. Киевская Русь при Ярославе Мудром была большим и могучим государством Европы, достигнув на то время наивысшего развития.

Победители проекта «Великие …»
в разных странах мира

Вінстон Черчилль. Видатний державний і політичний діяч.

Увійшов в історію Великої Британії як найяскравіший англійський політик ХХ століття, що перебував при владі протягом правління шести монархів – починаючи з королеви Вікторії й до її праправнучки Єлизавети II. Один із кращих ораторів свого часу. Саме він був автором терміна «залізна завіса», який став всеосяжною характеристикою післявоєнної політичної ситуації.

Прем'єр-міністр Великої Британії у 1940-1945 та 1951-1955 роках.

У 1953 році одержав Нобелівську премію з літератури, а через десять років став почесним громадянином США.

У 1955 році відійшов від великої політики, проживши у спокої десять років.

Конрад Аденауер. Перший федеральний канцлер ФРН (1949-1963).

У 1917-1933 роках – обер-бургомістр Кельна, у 1920-1932 роках – голова прусської Державної ради. Перебував членом наглядових рад акціонерних компаній енергетичної та вугільної промисловості й Німецького банку. Після приходу нацистів до влади у 1933 пішов зі своїх посад через безкомпромісне неприйняття Гітлера й філософії націонал-соціалізму. Двічі, у 1934 і 1944, піддавався арешту гестапо, як непримиренний супротивник режиму. Один із засновників (1946) і з 1950 року голова Християнсько-демократичного союзу.

Федеральний канцлер ФРН у 1949-1963 роках. У 1951-1955 роки також міністр закордонних справ. Залишив посаду у 87 років – є одним з голів урядів найбільш похилого віку у новій історії.

Народився 22 листопада 1890 р. Організував у Лондоні рух «Вільна Франція» (пізніше «Франція, що бореться»).

Воював проти нацистів у 1940-1944, був главою тимчасового уряду Франції 1944-1946, лідером власної партії. У 1958 Національні збори доручили йому сформувати уряд на час економічної відбудови Франції і вирішити проблему кризи в Алжирі. Став президентом наприкінці 1958, змінив конституцію у бік зміцнення президентської влади і працював до 1969.

Народився 6 лютого 1911 р. в Іллінойсі. Був президентом Кіноакторської Гільдії, а також представником компанії Дженерал Електрик. Здобув перемогу в республіканській президентській номінації у 1968 і 1978 р., після цього переміг у президентських виборах у 1980 р.

Був прибічником мінімального втручання уряду в регуляцію економіки. Його економічну політику стимулювання виробництва у поєднанні зі зменшенням податків у 1981 р. забезпеченому населенню пізніше назвали Рейганомікою.

У 1984 р. був переобраний на другий термін абсолютною більшістю голосів. Дотримувався політики «Мир через зміцнення», яка виражалась у гонці озброєнь з Радянським Союзом, відкинувши попередню модель послаблення та перейшовши на пряму конфронтацію з комунізмом. Зображував СРСР як імперію зла та привселюдно підтримував антикомуністичний рух в усьому світі.

Будучи лідером Федерації кооперативної співдружності Саскачевану (ФКС) з 1942 року, а також сьомим прем'єр-міністром Саскачевану з 1944 по 1961 роки, очолив перший соціалістичний уряд у Північній Америці та запровадив в країні систему загального медичного страхування.

Після об'єднання ФКС із Канадським конгресом праці та формування Нової демократичної партії залишався її лідером протягом десяти років. Багато хто з теплотою згадує його грубуватий гумор та незмінно ідеалістичну риторику, втілену в його казці «Мишача країна».

Народився в голландському місті Фелсен. У 2001 р. очолив список кандидатів до парламенту щойно створеної партії «Життєздатні Нідерланди» (Leefbaar Nederland).

9 лютого 2002 Фортейн опублікував в одній з газет інтерв'ю, в якому недвозначно заявив про свою рішучість припинити імміграцію мусульман до Нідерландів. Наступного дня він був виключений з виборчого списку, а днем пізніше заснував свою власну партію – «Список Піма Фортейна» (Lijst Pim Fortuyn).

У березні 2002 року Фортейн тріумфально виграв вибори до міської ради Роттердама. За тиждень до загальнонаціональних виборів Фортейн був застрелений Волкертом ван дер Граафом – активістом радикальної екологічної групи.

Будучи відвертим геєм, він виступав на підтримку цілої низки ліберальних ініціатив, як то одностатеві шлюби чи право на евтаназію. У передвиборній програмі Фортейна особлива увага приділялася розвитку нових технологій, особливо в охороні здоров'я.

З походження був шведськомовним аристократом. Військову освіту та перший військовий досвід офіцера отримав в армії імперської Росії. Не прийняв більшовицьку революцію в Росії, але розумів російський менталітет і вмів цінувати Росію як велику державу. Перед зовнішньою загрозою, під час нападу Радянського Союзу на Фінляндію наприкінці осені 1939 року та на початку Зимової війни, Маннергейм зміг об'єднати народ Фінляндії на мужню боротьбу проти більш сильного ворога.

Після початку великого літнього наступу Радянського Союзу на Фінляндію у 1944 році знадобився весь політичний талант Маннергейма як головнокомандувача армією та щойно обраного президента республіки, щоб Фінляндія спромоглася захистити себе й вийти з війни.

Створив засади суверенітету Фінляндії, за допомогою якого можна було будувати майбутні міжнародні відносини. Реалістично оцінив перспективи розвитку відносин між Фінляндією та Радянським Союзом.

Народився 16 травня 1316 р. у Празі. Справжня заслуга Карла IV перед імперією – заснування союзів земського миру. Два рази здійснював походи в Італію: в 1354 році, щоб коронуватися в Мілані королем та в Римі імператором (1355), вдруге – в інтересах папи, для війни з міланськими Вісконті. Але про розвиток свого родового володіння, Чехії, піклувався більше, ніж про імперію.

Дав багато пільг дворянству в містах. Заохочував розвиток гірництва та землеробства, зробив Влтаву до Ельби судноплавною, побудував у Празі «нове місто» (Празький Град), Градчани та знаменитий празький Карлів міст, заснував там архієпископство й у 1348 році перший в імперії університет (за зразком паризького), привернув до Праги велику кількість художників та ремісників.

Правив країною протягом 47 років. Протягом усього цього терміну боровся за незалежність Молдавського князівства, здійснюючи політику зміцнення центральної влади та пригнічуючи боярську опозицію.

Успішно протистояв більш сильним суперникам – Османській імперії, Польщі, Угорщині. Уклав союз із Російською державою. Завдяки талантам Стефана Великого як полководця, дипломата й політика Молдавське князівство спромоглося не тільки зберігати незалежність, але й стало значною політичною силою в Східній Європі.

Народився 28 квітня 1889 р. Спочатку був професором політекономії в Коїмбрському університеті. З 1928 по 1932 – міністр фінансів. У 1932 р. став прем'єр-міністром Португалії. Більшість істориків характеризують його правління як диктатуру. У 1933 р. він запровадив у Португалії нову конституцію, яка давала йому практично необмежені права, встановлюючи авторитарний фашистський режим у країні.

У період Другої Світової війни додержувався політики середнього шляху. Хоча він був диктатором і підтримував націоналістичну Іспанію, відряджаючи туди допомогу в період боротьби з республіканцями, на відміну від Франко, він ніколи не ставав до угоди з нацистами.

Народився 18 липня 1837 р. у Карловому. Проголошений національним героєм за великий внесок у визволення Болгарії від турецького панування. Болгари часто називають його «Апостолом свободи».

Народився 5 січня 1938 у Римі. У 1969 Франко призначив спадкоємцем іспанського престолу 31-річного Хуана Карлоса, старшого сина графа Барселонського, проти волі батька. Хуан Карлос мав посісти престол не відразу, а лише після смерті Франко, що й трапилося 22 листопада 1975 року. Король виявив далекоглядність, провівши практично відразу ж після вступу на престол демократичні реформи, легалізувавши політичні партії (1977) і розпустивши франкістську «фалангу».

У 1978 році була прийнята нова конституція Іспанії, де король був оголошений спадкоємцем не Франко, а історичної монархії, і гарантувалися цивільні права й свободи. Провінції отримали більше самостійності (Іспанія перетворилася на федеративну державу).

У 1981 вчинив успішний опір спробі державного перевороту, яку влаштували військові, що прагнули відновити франкістський режим. З 1982 король мало бере участь у буденному політичному житті та сприймається, насамперед, як символ національної єдності й гарант демократичних свобод.

Під час окупації Іспанії військами Наполеона проявив себе як блискучий воєначальник і борець за свободу батьківщини. Очоливши Андську армію повстанців, звільнив від іспанських колонізаторів територію сучасних Аргентини, Чилі й Перу. У 1821-22 рр. очолював уряд Республіки Перу.

Великие британцы – первая десятка

1. Вінстон Черчилль. Видатний державний і політичний діяч.

2. Ізамбард Кінгдом Брюнель. Видатний британський інженер.

3. Принцеса Діана. Перша дружина принца Уельського Чарльза, спадкоємця британського престолу.

4. Чарльз Дарвін. Основоположник сучасної еволюційної теорії.

5. Вільям Шекспір. Один з найвидатніших драматургів світу.

6. Ісак Ньютон. Фізик, математик, астроном, філософ, теолог та алхімік; автор закону всесвітнього тяжіння й основних законів класичної механіки.

7. Єлизавета I. Остання з династії Тюдорів королева Англії, часи правління якої іноді називають «золотою добою Англії».

8. Джон Леннон. Засновник та учасник групи «The Beatles», один з найпопулярніших музикантів XX сторіччя.

9. Гораціо Нельсон. Знаменитий флотоводець, віце-адмірал.

10. Олівер Кромвель. Вождь Англійської революції, видатний воєначальник і державний діяч.

Великие немцы – первая десятка

1. Конрад Аденауер. Перший федеральний канцлер ФРН (1949-1963).

2. Мартін Лютер. Основоположник та вождь Реформації в Німеччині, засновник німецького протестантизму (лютеранства).

3. Карл Генріх Маркс. Філософ, економіст, політичний журналіст, його публікації сформували основу комуністичного та соціалістичного руху – марксизм.

4. Софія та Ганс Шоль. Члени групи мюнхенського студентського Опору проти нацизму – Біла Троянда.

5. Віллі Бранд. Видатний політик, соціал-демократ, лауреат Нобелівської премії миру.

6. Іоганн Себастьян Бах. Всесвітньо відомий композитор та органіст, представник епохи бароко.

7. Іоганн Вольфганг фон Гете. Видатний поет, мислитель, натураліст.

8. Іоганн Гутенберг. Німецький винахідник друкарства.

9. Отто фон Бісмарк. Видатний державний діяч, князь, перший канцлер Німецької Імперії (другого рейха).

10. Альберт Ейнштейн. Великий фізик, один із засновників сучасної фізичної теорії, творець Спеціальної та Загальної теорій відносності, лауреат Нобелівської премії з фізики.

Великие французы – первая десятка

1. Шарль де Голь. Французький генерал, перший президент П'ятої республіки 1958-1969.

2. Луї Пастер. Видатний мікробіолог та хімік, один з основоположників мікробіології та імунології, родоначальник технології пастеризації.

3. Абат П’єр. Один з найпопулярніших католицьких священиків.

4. Марія Склодовська-Кюрі. Відомий учений, двічі лауреат Нобелівської премії (з фізики та хімії).

5. Колюш. Знаменитий комік.

6. Віктор Марі Гюго. Видатний письменник (поет, прозаїк і драматург), теоретик французького романтизму.

7. Бурвіль. Відомий актор та естрадний співак.

8. Мольєр. Знаменитий комедіограф Франції та нової Європи, родоначальник класичної комедії.

9. Жак-Ів Кусто. Відомий дослідник Світового океану, фотограф, винахідник, автор багатьох книг і фільмів, першовідкривач.

10. Едіт Піаф. Одна з найвидатніших естрадних співачок світу.

Великие американцы – первая десятка

1. Рональд Рейган. Відомий політик, 40-й президент США.

2. Авраам Лінкольн. Президент США, перший президент від Республіканської партії, визволитель американських рабів.

3. Мартін Лютер Кінг. Блискучий оратор, знаменитий лідер ненасильницького опору расизму.

4. Джордж Вашингтон. Засновник США, перший президент США, головнокомандувач Континентальної армії під час війни північноамериканських колоній за незалежність, родоначальник американського інституту президентства.

5. Бенджамін Франклін. Учений, журналіст, видавець і політичний діяч, один з лідерів війни за незалежність США.

6. Джордж Буш. Відомий політик, 43-й президент США.

7. Білл Клінтон. 42-й Президент США від Демократичної партії.

8. Елвіс Преслі. Співак, актор, король рок-н-ролу.

9. Опра Вінфрі. Ведуча одного з найпопулярніших ток-шоу – «Шоу Опри Вінфрі».

10. Франклін Рузвельт. Єдина людина в історії США, хто чотири рази обирався на пост президента і чиє ім'я асоціюється з реформами «Нового курсу», становленням та зміцненням антигітлерівської коаліції, з планами післявоєнного устрою світу та ідеєю створення ООН.